Криза у водному секторі: чи будемо ми з водою завтра?
Криза у водному секторі: чи будемо ми з водою завтра?
Стрімкий ріст цін енергоносіїв, які у собівартості послуг водопостачання складають біля 40%, поставив підприємства водопостачання та водовідведення напередодні осінньо-зимового періоду на грань зупинки..
На початку серпня НКРЕКП зняла обмеження щодо вартості електроенергії на сегментах ринку. Користуючись нагодою виробники електроенергії безконтрольно підняли її ціну, що призвело до різкого стрибка її вартості.
Вартість енергоносіїв зросла більше ніж на 70%.
Середня ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку на добу наперед у серпні цього року піднялася у порівнянні з минулим місяцем майже на 38%, а у порівнянні з тогорічними цінами – на 53,52%.
На внутрішньодобовому ринку середньозважена ціна акцептованої у серпні електроенергії майже на 71% вище, у порівнянні з липнем 2021 року. А якщо порівнювати з серпнем минулого року, середньозважена ціна на ВДР збільшилася в 2,5 рази. Значно зросла також ціна на газ.
Водоканали становляться заручниками ситуації та поставлені в абсолютно не рівні умови з енергопостачальними компаніями.
На даний час Кабінет Міністрів України стримує ріст вартості енергоносіїв для населення за рахунок дешевої електроенергії атомних електростанцій та вітчизняного газу, в той же час, такого механізму для водопровідної галузі, де основними споживачами є саме населення, не має.
При тому, що вартість енергоносіїв для населення в півтора рази нижче європейської, а плата за опалення становить кілька тисяч гривень на місяць для середнього домогосподарства, вартість послуг з водопостачання та водовідведення нижче європейської в чотири рази. Для середнього домогосподарства це біля 200 гривень на місяць, що трохи більше чашки кави на кожного з трьох членів сім’ї. При цьому пільговими тарифами на воду користуються і підприємства, бо тариф єдиний як для промисловості так і для населення.
Водоканали змушені повністю зупинити планові ремонти та модернізацію, вже почали виникати труднощі по виплаті податків і, на жаль, почалося масове звільнення кваліфікованих робітників через заборгованість з виплати заробітної плати при досить низькому її рівні.
Багатьом підприємствам водопостачання, через колізії в законодавстві, тарифи не переглядались кілька років. Підтримка місцевих бюджетів не дала їм зупинитись, але перед зимою держава передала під опіку місцевих органів самоврядування теплопостачальні підприємства з величезними боргами, що повністю позбавить водоканали підтримки місцевих бюджетів.
Для часткового врегулювання заборгованості Теплокомуненерго перед НАК «Нафтогаз України» за спожитий газ було прийнято закон, в якому передбачено за рахунок державних субвенцій з різниці в тарифах провести розрахунки по боргах. Закон начебто передбачає визначення територіальними комісіями заборгованості держави та органів місцевого самоврядування по різниці в тарифах і перед водоканалами (орієнтовно це біля 5 млрд. гривень), але кошти для цього не виділяються.
Для досягнення основних показників ДСанПіН 2.2.4-171-10 потрібно біля 5 млрд. Євро.
Разом з тим Держава ставить перед підприємствами галузі абсолютно недосяжні вимоги по забезпеченню якості води. Згідно вимог санітарних норм та правил (ДСанПіН 2.2.4-171-10), які затверджені Міністерством охорони здоров’я, показники якості води повинні бути значно кращі, ніж світові. Їх не цікавить, що навіть в Європейській директиві Про якість води, призначеної для споживання людиною, (остання редакція якої вступила в дію на початку 2021 року), говориться, що деякі показники якості води, які не впливають на здоров’я людини (смак, колір) та дуже вартісні для забезпечення, повинні досягатись поступово за рахунок впровадження новітніх технологій. По деяким з них навіть для європейських країн впровадження відтерміновано.
Де нам конкурувати з Німеччиною, яка кожен рік вкладає тільки в модернізацію водного господарства біля 7 млрд. Євро протягом десятиліть, при цьому не всі показники якості відповідають діючій Директиві. Для порівняння весь валовий продукт підприємств галузі водопостачання в Україні складає
біля 1 млрд. Євро на рік.
Для досягнення основних показників ДСанПіН 2.2.4-171-10 потрібно біля 5 млрд. Євро! При мізерному тарифі, який ледь покриває собівартість, їх взяти немає де, особливо при повній відсутності підтримки держави.
Інститутом санітарної гігієни ім. Марзєєва за участю провідних медичних університетів України був розроблений проект сучасного нормативного документу європейського рівня по нормативах якості води, але МОЗ його не приймає та вирішило з 1 січня 2022 року зробити ряд показників якості води ще більш жорсткими, не беручи до уваги навіть рішення РНБО, на якому розглядалось вказане питання.
При цьому юридично відповідно Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» такою водою не можна буде користуватись взагалі. Отже новий рік ризикуємо розпочати без централізованого водопостачання.
І про екологічний податок…
За ініціативою Уряду Верховною Радою України в першому читанні прийнятий законопроект № 5600 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень». В ньому передбачено збільшення податків за забруднення навколишнього природного середовища в 10 разів, а саме водоканали визначені найбільшими забруднювачами водних об’єктів, тому що в них немає змоги через застаріле обладнання, яке введено в експлуатацію ще за минулого тисячоліття, очистити усі стічні води від підприємств, які не дотримуються Правил скиду стічних вод в загальну міську мережу, на модернізацію яких знов таки потрібні гроші!
Величина одного екологічного податку складе біля 6% собівартості послуг, що сьогодні дорівнює сумі інвестицій, які вкладають водоканали в розвиток та модернізацію, але, навіть, їх зараз з’їдає вартість енергоносіїв.
В Європу семимильними кроками….
Спроба деяких підприємств скористатись дешевими довгостроковими кредитами міжнародних фінансових організацій була штучно зупинена Міністерством фінансів України. Тільки по Проекту розвитку міської
інфраструктури 2, який фінансується Світовим Банком, фактично заморожені роботи на суму біля 150 млн доларів США, які перетворюються в довгобуд. При цьому кошти лежать на рахунках підприємств і за них потрібно платити відсотки.
Перегляд тарифів для населення штучно стримується. І якщо енергопостачальні організації ще якось знаходяться на плаву через різні ціни для населення та промисловості за рахунок ПСО, то водоканали не мають такої можливості і змушені готуватись до повної зупинки. І вже не поодинокі випадки відключення водоканалів від електроенергії, бо ніяка економія за рахунок ремонтів та заробітної плати вже не врятує.
Так що запасайтесь водою!
Хоча бутильованої води достатньо, вона, мабуть, по якості відповідає вимогам МОЗ до водопровідної води (хоча хто її перевіряє?), от тільки трішечки дорожча, десь так в тисячу разів.
